Мандрівка з Радивилова до Берестечка

У афіші до цієї подорожі писалося: Найочікуваніша мандрівка останніх років!

Десь так воно і було:) Ми збиралися до Берестечка, пару років. Кожного року Свят всіх підбивав, але в останній момент тікав як не на море так ще кудись. Ну і вже то си стало)))

Завданням до мандрівки було прочитати роман Ліни Костенко Берестечко. Я прочитав аж 10 сторінок, але юначки були відповідальніші і прочитали все.

А тепер ви згадайте про саме Берестечко з уроків історії, чому саме туди, чим це місце особливе і важливе для українців, покімуйте самі:)

Мандрівку планували почати з Радивилова. Туди нещодавно почав їздити потяг, а на сайті Укрзалізниці це виглядало як електричка підвищеного комфорту, з вибором місць і все таке, а насправді – звичайний плацкартний вагон і всі сидять внизу по троє :-(((

Я їхав прямо з роботи і мав вперше спробувати пару ультралегких речей у цьому поході і крокси))) Ще одне, це була перша подорож за пару років, тому це ще більше мене тішило. Пора скидати жирок, так би мовити:)

Пригоди почалися, як ви і здогадалися, вже на вокзалі. За 3 хв. до відправлення нашого потягу з 5 колії, на 3 колії стояв якийсь інший “паровоз” (#Укрзалізниця – ти нич не змінилася), через це нам треба було його оббігати в кращих традиціях українських перегонів з валізами по перону, коли приїздить потяг далекого прямування… Встигли, сіли, побачили плацкартні вагони, а не електричку і за розмовами замовили чаю. Напевне гарячої води не було, тому провідниця нам робила чай з електрочайника іншого вагону)))

Вийшовши з потягу через 2.5 год., Радивилів нас зустрів підозрілими хмарами. Проте, я трохи шокувався вирядом Віталіка, який ніс купу не своїх речей поза рюкзаком, який і так не вселяв довіри. У сумівців з вирядом проблеми є давно і то певне надовго) Якась бабця на вокзалі, почала розпитувати куди ми і не чекаючи пояснення чому і як саме ми йдемо, проторкотіла за 3 хвилини усі варіанти добирання маршрутками, машинами, але в кінці констатувала, швидше собі, ніж нам, що не знає як точно добратися)) Наші вокзали – місце туси цікавих людей)))

Радивилів – райцентр Рівненщини і оці краї, де ми мали ходити, на межі між Львівською і Рівненською областями, а колись – між двома імперіями. Поділ тут і досі помітний як у говірці, так і типах житла чи релігійних парафіях:) За містом, коло ставка нас мали чекати Вероніка з Миколою зі Львова і там на березі ми мали собі файно сісти, витягнути канапоси і смачно пообідати, але тільки ми дійшли як вперіщив такий дощара, що я не пам’ятаю чи колись під таким ішов кудись, але не було вибору, сховатися ніде, тому опустивши капюшони, щоб менше води затікало всі колєйкою шурували. Дощ був теплий і кльовий! І тут я зацінив шкари типу Crocs))) Рекомендую – легке, зручне, не смердюче, універсальне. Правда є і недоліки – трохи великий об’єм і брудні ноги, котрі відмиваються лише вдома, але при умові що ви ходите по всяких хабазах і мочарах як  ми тоді:))

Одразу за ставом ми звернули праворуч і доброю брукованою дорогою через село Опариси рушили далі. За пів годинки все вщухло і форсувавши без бойових втрат трасу Київ-Чоп ми нарешті вийшли до природи де нема ні людей, ні свиней)))Ріпак цвіте, сонце сяє, на горизонті праворуч показалося село наших хороших знайомих Вовчика і Жені “Анагітарі” і їх брата Свята – Клекотів)) Не страшно нам було і через те, що з нами були діти копів,  котрі потім валили цілі дерева і ше купу веселих речей! Наша поліція нас берегла, коротше)))

Вже почало сутеніти, а води нема, набрати мали в якихось окопах де корови п’ють, і шось мені то все не дуже подобалося. Я таки звик до карпатських порядних джерел, а тут тобі Волинь!

Перше місце для ночівлі мало бути тут…Гарна, тиха і спокійна місцина, але без води нам то до сраки))) Тоді я вперше почув як “співають” торфяники. Неймовірні звуки)))

Почалапали ми далі і подумали стати біля села Шнирів. Перед селом, посеред поля є Козацька Могила(точка на мапі) (1896 р.) де є старий знак і новий гранітний хрест. Місце обгороджене і досить атмосферне. Там подумалося, що варто у такі подорожі брати пару прапорів, щоб поновляти у таких місцях на нові!

Ліворуч кілька дерев – це і є Козацька могила 1896 р. (біля с. Шнирів)

До могили ми вернулися зранку, а пройшовши навпростець через ліс  – вийшли до ставків з чудовим рівнесеньким місцем для стоянки на березі (точка на мапі). Поруч біля каплички (точка на мапі), прямо з-під землі БИЛИ отакенні джерела. Я ще такого не бачив, тому дуже цікаво було спостерігати. Вибачте за відео, але там де я зблизька знімав джерела – я витер випадково, а оце вже завантажив)))

Розклалися, наносили дровеняк, Свят дістав тушківку у скляному слоїку (Омг сказали легкоходи), ми зварили кашу і добряче сіли вечеряти. І тут відбулася головна атракція цієї подорожі, після якої слово “вовки” всі добре пам’ятатимуть…

Прийшов до нас якийсь хлопець місцевий з дубельтівкою, молодим алабаєм на повідку, що всіх зализував чомусь і сказав, що в селі вже пару місяців комендантська година через вовків,  котрі серед білого дня покусали дівчинку в центрі села. Через це всі хто має зброю самоорганізувалися і чергують щодня, ще він розказував, що був на війні і т.п. Свят після перших “вовків” “чомусь” різко передумав спати на дворі і швидко попросився у намет)))) Хлопець пішов, а бесіди і стрьом залишилися у всіх. Мені навіть снилося що я відбиваюся від сіроманців кулаками))) Цю ніч я спав на надувному килимку і ультралегкому наметі Експед Міра 2. Класні речі. Любкові правда все скрипіло як завжди і всі хропіли, але то вже журналістські вибади)))

Зранку Микола пішов до села, щоб сфоткати те оголошення на сільраді про комендантську годину і коли розказав людям, ті подивилися на нього як причмеленого і сказали: Шо, подуріли гет чисто? Які вовки? Ви шо, з печі впали?

Отак і народжуються легенди в Україні))) Сміялися всі дуже довго))

Поснідали, повернулися до Козацької Могили, помолилися, і місивши вологий ґрунт всякими стежками рушили в напрямку до с. Сестрятин. Гарні поля, соснові ліси, луки, торфяники які кумкають, перехід вбрід річки і т.п.))) Непомітно перейшли в Рівненську область, форсувавши красивим місточком річку Слонівку, де колись водилися слони, напевне, зайшли в центр села і за вказівником Козацькі Могили повернули праворуч на асфальтовану дорогу до Пляшевої.

Саме в цьому селі і знаходиться Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» з Свято-Георгіївським монастирем Київського Патріархату. 

Через пару годин ми зрозуміли, що не встигнемо до музею на екскурсію і вмовили рибалок нас підвезти бусом до Пляшевої. В бусі, жарти не припинялися як про те куди нас завезуть, так про те якшо ми так довго їдемо, за скільки ми б дійшли до кінця і в якому стані ніг)))

Перші враження – неймовірні. Зроблено красиво і стильно.

Гніздо лелек на даху Свято-Георгіївського монастиря с. Пляшева

Дерев’яна Михайлівська церква XVII ст. в якій, за переказами, бували Б. Хмельницький, Іван Богун та інші козацькі полководці. Вхід у підземну церкву і тунель до монастиря.

Церква св. Георгія Переможця. Побудована на початку XX ст., з розписами Івана Їжакевича та інших майстрів. У нижньому ярусі — саркофаг з козацькими кістками, до нього веде підземний перехід з Михайлівської церкви.

Цікавою особливістю цього храму є те, що у ньому 3 престоли. Здається – це єдиний такий храм. Побувши на вечірній я помітив, що зверху немає вікон під куполом і птахи так красиво співали час від часу, а акустика церкви цей звук ще більше підсилювала, що на мить ставало як у раю…


Відбувши швидку екскурсію, яка була так собі, як на мене, ми за картою намальованою від руки працівниками музею, щоб ми не заблукали))), за 400 метрів вийшли за школою на берег болітця і розкинули табір.

Вода на території школи, природа шикарна, я розтягнувся в гамаку і вже було заснув, але тут повернулися дівчата з розвідки і сказали, що знайшли славний острів де у героїчному бою загинуло 300 відомих козаків. Не відвідати таку місцину було би великим гріхом і мінусом до карми:))) Сонце саме котилося до долу і дуже красиво все підсвічувало своїми променями…

Пам’ятник подвигу козакам-героям на березі р. Пляшівка

За хвилин 15 ми були на острові. По периметру острова, різні сучасні козацькі організації встановили кілька хрестів одноіменним полкам тих часів.

А трішки далі, на вершині острова стоять 400 річні хрести від тих часів.

Довідка з Вікіпедії: Легендарним став епізод, записаний Освєнцімом, та популяризований Пасторієм, а новішими часами, з його слів, Костомаровим:

«Одна ватага козацька, зложена з двох або трьох сот козаків, — оповідає Освєнцім — зробивши засіку на однім острівці, ставила мужній опір так відважно що Потоцкий велів їм обіцяти життя коли піддадуться. Але вони не схотіли того прийняти. На знак повного відречення викинули з чересів своїх гроші у воду, і так сильно почали відбиватися від наших, що кінець кінцем піхота мусила на них гуртом наступати. А хоч розірвала (їх укріпленнє) і розігнала з острову (з великими власними втратами, як видко з дальше поданої замітки) — але вони уступилися на болота, не хотячи піддатись, так що там їх кожного доводилось добивати. А оден з них, добившися до човна, на очах короля і всього війська дав докази мужності не хлопської! Кілька годин відбивався він з того човна косою, зовсім не зважаючи на стрільбу — котра чи то припадком його не трапляла — чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж оден Мазур з Ціхановецького повіту, розібравшися на голо і по шию бредучи, насамперед косою вдарив, а потім оден салдат пробив посередині пікою або списом і добив його таким чином — на велику потіху і вдоволеннє короля, що довго дивився на сю траґедію»

Урочище Гайок — місце бою трьохсот козаків, які прикривали відхід війська.

Надзвичайне місце. Дуже раджу всім українцям для зміцнення свого духу!!!

По дорозі назад, вже біля закинутої хати вдалося зазнимкувати отакенне старе лелече гніздо..

Після такої прогульки всі втомлені наминали кашу і дивилися як тріщить вогонь, а хтось уже спав у моєму гамаку)))

Ніч була без вовків і страшних снів, але килимок мене тішив…

Зранку на 10 годину вже треба було встигнути на автобус до міста Берестечка, а звідти за годину до Тернополя. У Берестечку варто подивитися на кілька пам’ятників в центрі і костел (належить, але не використовується УГКЦ), збудованим на честь перемоги поляків і величезною церквою УПЦ МП…

Поблизу автобусної є парк, де ми пили білоруську водичку, жерли сухарики і тут до нас знову прийшов цікавий чоловік, що поруч, У ПАРКУ, збирав гриби))) Помітно, що цікавиться історією і багато нам розказав про околиці, самоврядування і московську церкву.

Гарно і душевно було. Дякую всім хто був і Тернопрільському осередку СУМ в Україні, що нарешті це організував))

Мандруйте Україною в першу чергу, відвідуйте і підтримуйте пожертвами наші музеї та проекти, бо це все потрібно лише нам, більше нікому…

 

Далі буде))

 

Тут трек нашої подорожі, для тих хто теж хоче мандрувати туди

GPSies - радивилів

 

 

Ну і наостанок скорочений варіант мандрівки на відосі)))

Advertisements

About Василько

Читайте...
Опубліковано у Життя, Мандри, Природа, Туризм, Україна | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

3 Responses to Мандрівка з Радивилова до Берестечка

  1. mamache коментує:

    прекрасне. єк сама там побувала-м.

  2. romanzarichnyi коментує:

    Дуже круто!!!

Шос сказати

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s