Юрій Заруцький

* * *
Слухай, дитино,
А ти як ся маєш?
Ще мене любиш і памятаєш?
Що тобі сниться
і хто тобі сниться?
Можна з тобою твій сон подивиться?
Так?!
Я прийду.
Уночі.
Ти чекай.
Ляжу скраєчку
(лиш ляжу і край)

Цей вірш дуже гарно заграв Юрко Йосифович

І.ГАВДИДІ
Пішов і не сказав пощо й куди,
Залишив осінь, задуми і сина.
Прибрала смерть русявого русина,
З асфальту в парку дощ змива сліди…
… Тужили прапори і дзвін гудів,
Співали хори, небеса сльозили.
Ми не казали, як його любили,
Бо за життя таких не кажуть слів.
Господь покликав (схоже на призов),
Однак болить недавня, свіжа рана,
І ми мовчазно просим знов і знов:
“Пошли нам, Боже, ангела Івана!”
За нами хижо й жорстоко
Слідкують її очиці,
Можливо, що Рем і Ромул
Були розумніші ніж ми
Бо чуючи владний поклик
Старої мов світ вовчиці
Таки збудували місто
І викопали рови.
А що хтось колись скалічив –
історія дивна штука,
Та зараз про інше мова,
І інша кується суть
Бо сива, уже беззуба,
Вельможна і хижа сука
Диктує комусь майбутнє
І будить правічну лють…

* * *
Білий ангел на сопілці
Пісеньку заграє Ірці,
Про Різдв’яний світлий вечір,
І купальську теплу ніч.
Він шепне сестричці-зірці,
Щоб дала добра по мірці,
І вночі, як світло згасне,
Дремене ген-ген за Січ.
Ангел знає де шукати
Шлях до Ірчиної хати,
Він знайде її крізь сутінь,
Він прорветься –
вірю я!
Десь у Києві, в столиці,
Він загляне до світлиці
І тихенько скаже:
–Sorry!
Ти Іринка?!
Ангел я.
Але тихо!
Хай насниться
Ірці сива Зарваниця,
Де вода джерельна б’ється
Казкою подільських сіл.
Ангел спокою нап’ється.
Він відважний.
Він проб’ється!
І до мене повернеться
Ангел гіпсовий на стіл.
Ми неодмінно здохнем молодими,
Не знаю чи від старості,
Від кулі чи ножа,
Та знаю (вірю, думаю),
Що лишимось такими –
Такими, лиш такими!
Заміни нам нема!
Три тисячі метеликів
Закриють очі зоряні,
Об мої окуляри
зламає лапку жук,
Ми вмремо,
станем добривом
у ґрунті свіжозоранім,
а потім проростемо
фіалками розлук.
Ми будем вітром, сонечком,
Ти, може, будеш річкою,
Смерекою високою чи кущиком трави.
Ти проростеш трояндою,
Я проросту суничкою,
Ми прорпостемо корисні
У царстві лободи!
Нас зірвуть і сплетуть вінок,
чи снопик звяжуть гарний
Нас подаруюють хлопцеві,
чи дівчині якій,
І знаєш – непогано це!
Не згинули ми марно!
Ми залишились юними!
Ми сповнені надій!

* * *
Якби ми хоч краплю віри мали!
Невеличку!
Макове зернятко!
Ми б могли почати все спочатку!
Ми б могли почати знову!
Але…

Срав пес,
Цвіла червона конюшина,
колючим дротом цвьохкали джмелі,
Кудись плелась змордована маржина,
Натхненно плодоносила ожина,
і дримбарі,
і дрим,
і ба,
і рі,
і все то вкупі,
у однім селі,
де вчора плодоносила ожина,
Потіла в полі і ревла маржина,
Цвіла потужно дика конюшина,
І пес-серун,
і дрим,
і ба,
і рі!
Таки дж-ж-ж-ж-ж-мелі!
***

* * *
Маріхуана навіває спокій,
Мов стюардеса кличе у політ.
Перед Тобою світ такий широкий
І час, чомусь, пришвидшив дико хід,
Ти батарею обіймаєш сміло,
Її тепло Тобі!
“Or not to be !!!”
і Ти летиш,
мов яблуко доспіле,
щоб розпластатись
на брудній землі.

* * *
Якось дві розкішні панни,
Вжили ледь маріхуани
І у вирій полетіли,
мов лелеки чи качки.
Дві красиві й щирі панни
Бачили Москву та Канни,
І в Софіївськім Соборі
з воску ставили свічки.
Дві цнотливі, юні панни,
Лету прагнули і рани
Їх сердечні ще ятрили,
Та годинник північ бив
Дві малнькі, гарні панни,
Сіли на трамвай чи сани,
Я їх далі не провадив
Бо сидів і пиво пив.

Решта віршів Заруцького

Advertisements

Шос сказати

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s